Юліян Тарнович

Великого патріота і відданого сина Лемківщини Юліяна Бескида Тарновича слід Вам коротенько представити, не тільки як визначного історика, письменника, журналіста, етнографа і маляра, але і як редактора та видавця багатьох своїх публіцистичних праць, які торкаються виключно Лемківщини, її побуту, звичаїв, традиції, історії та її народу.  На захист прав Лемківщини молодий Юліян Тарнович виступив як учасник боїв за визволення лемків з-під польського ярма у 1926 році, будучи двадцятп'ять  річним студентомУкраїнського Підпільного Університету у Львові. Тоді вже він почав писати полум'яні статті в обороні своїх рідних земель. Поміщували їх тижневики “Бескид” і “Неділя”, бо він був для них постійним дописувачем. Але щоб добре було знати долю своїх земляків і писати про них, Юліян пішки перейшовся кілька разів селами і містечками Лемківщини, тут він жив і землю орав, де його ім'я стало скоро відоме. Щоб полонізувати і баламутити свідомість лемківського населення, в Криниці поляки друкують газету “Лемко” та лемківські календарі. Але з появою у Львові 1933 року перших номерів газети “Наш лемко”, як опозиційного органу, за котрим стояла українська редакційна колегія та ім'я Юліяна Тарновича спочатку як співробітника й опісля головного редактора, лемки, саме цю газету, привітали з великим ентузіязмом. При цьому двотижневику Тарнович заснував також так звану “Бібліотеку Лемківщини”, через котру Видавництво друкувало його книжки з історією Лемківщини такі, як- “Ілюстрована історія Лемківщини”, “Історичні пам'ятки в Західніх Карпатах”, “Лемківщина в народних переказах”, “Перший лемківський буквар”, “Верхами лемківського Бескиду”, “Провідник по Лемківщині”, “За срібнолентим Сяном”, “Сандецька земля”, “Лемківщина під польською кормигою”, “Княже місто Сянік”, “Жителі і купелеві місцевості Лемківщини”, “Три княжі шляхи”, “Церкви і мoнастирі Лемківщини”, “Матеріяльна історія Лемківщини” та інші. З художніх його творів вийшли такі окремі книжки - “Пісня Бескиду”, “Лови на Лемківщині”, “Сипкова Поляна”, “За родиме право”, “Рвуться кайдани”, “В ремісника золота рука” і багато інших.

Восени 1939 року через воєнні події в Польщі, припинилось видання "Нашого лемка", але свою журналістичну працю Тарнович продовжував вести у Кракові як редактор газети “Краківські вісті” та “Народньої бібліотеки”. Після вибуху німецько-совєтської війни 1941 року, Тарнович повертається до Львова, де знову редагує аж шість провінційних таких тижневиків – “Рідна земля”, “Станіславівські вісті”, “Тернопільський голос”, “Воля Покуття”, “Стрийський голос”, і “Голос Підкарпаття”. У 1944 році Тарнович знов опинився на чужині, спершу в Празі, тоді в Мюнхені й опісля в Реґензбурзі. В останньому місті, помимо таборових злиднів, стає співзасновником “Українського Видавництва”, де літом 1946 року редагування часопису “Українське слово”, перебирає досвідчений редактор Юліян Тарнович. Різні повоєнні новелі й нариси Тарновича друкує упівський журнал “До зброї”. В цьому періоді видруковано такі книжки письменника – “Теофанова дочка”, “Люди без прізвищ”, “Праця-основа життя”, “За родиме право” та “Хочу бути здоровий”. Кінцем 1948 року Юліян Тарнович приїхав до Торонто. І тут боротьба за права лемків не дають вільно жити справжньому лемкові. З початком вересня 1949 року до Великодня 1953 року редагує двотижневу газету “Лемківщина”. (Про цей період праці Тарновича можна довідатись із статті, яка надрукована в журналі “Лемківщина”, номер 1, за 2003 рік). Незабаром стає редактором газети “Наша мета”, як релігійного органу Владики Ізидора Борецького. У п'ятдисятих роках появилися нашого лемкознавця такі книжечки з лемківською тематикою-На згарищах Лемківщини, На ріках вавилонських, Плян і відбудова Лемківщини, а в шістдисятих роках надруковано його такі наступні праці-Український Академічний дім у Львові, Свята рідна земля, Опис Ліська і його околиць, і друге доповнене видання Матеріяльна культура лемків. У тих же самих роках Тарнович п'ять років редагував газету “Український вісник”, а опісля сім років був редактором органу Організації Оборони Лемківщини "Лемківські вісті" та чотирьох номерів “Лемківський календар”. Вклад у дослідження Лемківщини та боротьба за її визволення, якщо не зброєю, то бодай пером, нашого земляка Юліяна Тарновича, величезний. Більший, ніж ми про це знаємо, і тому слід його пам'ятати, незабувати про його важку і віддану працю для кращого майбутнього Лемківщини. Юліян Тарнович був малярем і автором біля 300 картин. Почав малювати вже в пізному віці свого життя. Коротко перед його смертю відбулася виставка 100 праць в залі школи св. Йосафата в Торонто, при вулиці Франклін, 1977 року. З виставки лишився невеликий панфлет, в якому поміщено слова маляра. “Де я вчився малювати?- питають мене мої знайомі. Важко відповісти на це питання тому, що властиво малювати-це тут основна річ - відчувати й своїм оком надати картині бажані краски. Мене життя багато навчило і в цьому було моє бажання, без жадних претенсій, признань і похвал-виявити себе і в цій ділянці мистецтва. Нехай це не буде гріхом, але мене дуже боліло серце, і це спонукало мене кожну вільну хвилину використати та воскресити бодай частинно на полотні-славу наших Великих предків, що збудували сотні пречудових храмів Божих на Богом даній їм і нам рідній Лемківщині. Прошу, подивіться на картини та загрійте своє серце”.