Юліян Тарнович
Восени 1939 року через воєнні події в Польщі, припинилось видання "Нашого лемка", але свою журналістичну працю Тарнович продовжував вести у Кракові як редактор газети “Краківські вісті” та “Народньої бібліотеки”. Після вибуху німецько-совєтської війни 1941 року, Тарнович повертається до Львова, де знову редагує аж шість провінційних таких тижневиків – “Рідна земля”, “Станіславівські вісті”, “Тернопільський голос”, “Воля Покуття”, “Стрийський голос”, і “Голос Підкарпаття”. У 1944 році Тарнович знов опинився на чужині, спершу в Празі, тоді в Мюнхені й опісля в Реґензбурзі. В останньому місті, помимо таборових злиднів, стає співзасновником “Українського Видавництва”, де літом 1946 року редагування часопису “Українське слово”, перебирає досвідчений редактор Юліян Тарнович. Різні повоєнні новелі й нариси Тарновича друкує упівський журнал “До зброї”. В цьому періоді видруковано такі книжки письменника – “Теофанова дочка”, “Люди без прізвищ”, “Праця-основа життя”, “За родиме право” та “Хочу бути здоровий”. Кінцем 1948 року Юліян Тарнович приїхав до Торонто. І тут боротьба за права лемків не дають вільно жити справжньому лемкові. З початком вересня 1949 року до Великодня 1953 року редагує двотижневу газету “Лемківщина”. (Про цей період праці Тарновича можна довідатись із статті, яка надрукована в журналі “Лемківщина”, номер 1, за 2003 рік). Незабаром стає редактором газети “Наша мета”, як релігійного органу Владики Ізидора Борецького. У п'ятдисятих роках появилися нашого лемкознавця такі книжечки з лемківською тематикою-На згарищах Лемківщини, На ріках вавилонських, Плян і відбудова Лемківщини, а в шістдисятих роках надруковано його такі наступні праці-Український Академічний дім у Львові, Свята рідна земля, Опис Ліська і його околиць, і друге доповнене видання Матеріяльна культура лемків. У тих же самих роках Тарнович п'ять років редагував газету “Український вісник”, а опісля сім років був редактором органу Організації Оборони Лемківщини "Лемківські вісті" та чотирьох номерів “Лемківський календар”. Вклад у дослідження Лемківщини та боротьба за її визволення, якщо не зброєю, то бодай пером, нашого земляка Юліяна Тарновича, величезний. Більший, ніж ми про це знаємо, і тому слід його пам'ятати, незабувати про його важку і віддану працю для кращого майбутнього Лемківщини. Юліян Тарнович був малярем і автором біля 300 картин. Почав малювати вже в пізному віці свого життя. Коротко перед його смертю відбулася виставка 100 праць в залі школи св. Йосафата в Торонто, при вулиці Франклін, 1977 року. З виставки лишився невеликий панфлет, в якому поміщено слова маляра. “Де я вчився малювати?- питають мене мої знайомі. Важко відповісти на це питання тому, що властиво малювати-це тут основна річ - відчувати й своїм оком надати картині бажані краски. Мене життя багато навчило і в цьому було моє бажання, без жадних претенсій, признань і похвал-виявити себе і в цій ділянці мистецтва. Нехай це не буде гріхом, але мене дуже боліло серце, і це спонукало мене кожну вільну хвилину використати та воскресити бодай частинно на полотні-славу наших Великих предків, що збудували сотні пречудових храмів Божих на Богом даній їм і нам рідній Лемківщині. Прошу, подивіться на картини та загрійте своє серце”. |