Енді Варгол  ( Андрій Вархола )

Коли Енді Варгол був ще живим, про нього тоді ми знали не багато. В сімдесятих роках нам було відомо, що він  собі, просто, художник серед  моря інших малярів в Америці, представник так званого ПОП-АРТУ, мистецької течії, яка на багатьох художників не мала жодного впливу і, що його батьки, Андрій та Юлія, імігрували зі Словаччини. Та не сподівано Енді помер. Немов снігові лавини посипались вісті з усіх засобів масової інформації про раптову смерть вже тоді славного художника, славнішого, ніж ми собі його уявляли. 

Про смерть  мистця, якого серце перестало битись в ранці о годині шостій і тридцятьпершій хвилині і не стало його серед живих, 22 лютого 1987 року, сповіщали американські й европейські газети та журнали. В Торонто можна було довідатися про передчасну і трагічну смерть мистця з місцевих щоденних газет. Відразу після похорону, якого церемоніяльно-релігійні відправи відбулись 26 лютого у візантійській католицькій церкві св. Духа в Пітсбурзі, індивідуальністю в особі Е. Варголи, прийшлось нам подекуди цікавитися більше.

Тепер з перспективи часу та відсутності цього світової слави маляра досить прикро, що його ''світильник небесної зірки'' так скоро погас. Та хоч і погасла одна зірка в небі, по смерті цього майстра на нас посипались тисячі зірок нізвідки. Про його велич в мистецтві написано тисячі статтей та друком появилось десятки монографій книжкового формату. Різні мистецтвознавці ще й сьогодні пишуть про нього безліч інформацій та відкривають в ньому досі нерозшифровані містерії, що повстали під час 59 літ в його приватньому і мистецькому житті.

Андрій Варгола народився 6 серпня 1928 р. в місті Пітсбурґ, як наймолодший з трьох братів. Його обідвоє батьків походили з села Микова, яке находиться на території північно-східної частини Словаччини. Батько Андрій, народжений 1888 р., поженився у 1909 р. на молоденькій Юлії Завадській, якій сповнилося щойно 16 літ. Два роки після весілля в них народилась дочка Йосефина, яка померла, не маючи навіть пів року. Зі страху перед військовою службою в Австро-Угорщині, Андрій, із 160 доляровою сумою грошей в кишені втік із села у 1912 р. через Польщу до Америки, де опинився третій раз. Його дружині пощастило приїхати до Пенсильвенії у 1921 році. Молоде подружжя поселилось у Пітсбурзі, де почалось їхнє нове життя. У 1922 р. народився син Павло, потім 1925 року другий син Іван і знову через три роки, народився Андрій. Батьки з синами в кожну неділю вранці відвідували церкву св. Івана в дільниці міста так званій Руській долині. Отож, мати своїх дітей, заставляла молитись ''Отче наш'' перед спанням і вранці після пробудження. Мову своїх родичів Андрій дуже добре розумів, але нею не користався. В ранніх роках Андрій любив перегортати комічні журнали та кредками починав малювати. Хлопчаком прийшлось йому поборювати кілька недуг. Не обминула його висипка, яка зломила у восьмирічного нервову систему. Його шкіра всього тіла згубила пігментні забарвлення і стала зовсім білою. Часто він пролежував у ліжку і далі захоплюваввся ''коміками''. Чотирнадцять річному Андрієві, в травні 1942 року, помер батько. Того ж самого року, з початком шкільного, молодий Андрій поступив до Шенлі середньої школи. В клясах його вчителі вважали за дуже послушного, чемного, стидливого і тихого характеру учня, без кольору на обличчі, без спортовних здібностей та без включання у позаклясові на площадках ігри. Йому краще було навіть самому під час перерв посидіти в клясі й олівцем рисувати. Пополудневі суботні дні він додатково ходив на уроки мистецтва в міському Карнеґі музею. Звідси походить одна з ранніх відомих його робіт-рисунок олівцем ''Автопортрет''. На початку вересня 1945 р. він поступає до Карнеґі  Технологічного Інституту. Курси, які він брав, дали йому змогу засвоїти таємниці комерційного мистецтва. Вчителі, які згадують про його мистецькі праці виконані в інституті кажуть, що вони завше були провокативні та контраверсійні і заставляли часто інструкторів питанням ''Чи Андрія вигнати з факультету чи лишити?'' Андрій малював так, як він хотів. Своєю впертістю його співкласники вважали ''генієм''.

Під час другого року навчання в Карнеґі, Андрій вибрав собі на чотири роки старшого співкурсника Пилипа Перлштайна, за найкращого друга і товариша. Разом вони малювали в хаті Пилипових родичів і разом, літом 1947 р. на чотири дні, перший раз відвідали Ню-Йорк. Після третього приїзду до цього міста, літом 1949 року, Андрій і Пилип, поселилися в ньому на завше.

Тут під кінець першого тижня побуту, Андрій, в якого мистецьке ''портфоліо'' виказалось як ілюстратора, вже отримав перші замовлення на графічні оформлення для журналу ''Ґламор''. Під час появи подальших рисунків у журналі ''Мадмазел'' у лютому 1950 р., працівники друкарні підписали ім'я та прізвище автора репродукцій Енді Варгол.

Через необуреність мистця, він так не відомий Андрій став славним Енді а його безцінне мистецтво ставало поволі геніяльним.

На загал мистецтво цієї людини, вважається фантастичним і химерним. З одного боку зовсім і не популярним тому, що ви не можете купити репродукцію Варголи в будь яких крамницях. Зате зайдіть до універсального магазину харчового відділу. Ряди металевих пушок яблучних соків, персиків і грушок, риб'ячого м'яса, різних родів супи, кетчупи та ряд інших продуктів з їхніми емблемами (символами)-це джерело мистецтва Варголи, яке діє як ніким не збагнені імітація щоденного буття суспільства, повторення та масове споживання.  Для такого мистецтва, яке художник створив у своїй ''фабриці'', він став ''хресним батьком'', якого Америка досі не мала. Саме тут є причина вважати цього мистця однією з найоригінальніших постатей серед існуючого різного роду світового мистецтва.

Е. Варголу вважали диваком. Так, він ним був, бо він дивував усіх своєю працездатністю. Був спосібним і майстерним живописцем, дизайнером, кінорежисером, фотографом, керівником рок-групи, літератором та мрійником бути славним і багатим. Ідейним для нього було стати славним через здобуття грошей а коли вже їх придбав,  незабаром Енді став і славним. Ще за життя, цей мистець цінив себе грошима. Тепер вартість його мистецького спадкоємства осягнула один більйон долярів. Одного разу він сказав, що в майбутньому, кожен буде славний бодай 15 хвилин. Проте 15 хвилин слави для Варголи триватимуть ще довго.

На початку шістдесятих років художник став ще більш відомим майстром, створивши багатотиражні твори із зображенням долярових купюрів та супових консервів фірми ''Кембел''. Акрилічними фарбами на полотні, розмірів приблизно 2 х 3 метрів, видніють 200 пушок з 32 різними родами супів. Та не лиш серії супів, але й напитків фірм ''Кока-кола'' і ''Пепсі-кола'', належать до кращих робіт комерційного напрямку в мистецтві самого мистця, на яких багаторазово повторено той самий образ-пляшки.

П'ятого серпня 1962 року померла Мерилін Монро. Великим ударом її смерть потрясла світ. Незадовго після, сотки шовкографічних портретів американської зірки, появилися по всій Америці, роботи цього ж Енді. Його прагнення з Мерилін зробити ''канонізовану святу Америки'' та немов далі живу істоту-ікону, під впливом візантійських образів святих постатей, що собі Енді пригадав їх з часів дитинства, сповнилось. У тій самій же манері художник виконав портрети подальших відомих зірок голівудських фільмів та знаменитих співаків. Основний акцент зроблено ним повторення портретів тої ж актриси Мерилін та інших красунь, як напр.: Джінджер Роджерс, Джоен Кравфорд, Гейді Ламар, Елізабет Тейлор, Етгел Скул, Джакі Кеннеді, Наталі Вуд та загадково усміхнену Мона Лісу роботи Леонарда.

Як неперевершений представник ПОП-АРТУ та чільна постать цього мистецького напрямку, Варгол став ще більш відомим, немов легендарним серед не тільки рядових американців, але й серед представників та властителів багатьох престижних галерій. Вони організували виставки його творів по всіх містах США а пізніше, поодинокі серії, виставлялись в европейських містах, напр.: автопортрети в Лондоні, корови у Стокгольмі, квіти і портрети в Парижі, Мона Ліси та останні вечері в Мілані та в подальших містах. Вони також були перші замовники його портретів. Між ними появилися й таких осіб: Річарда Ніксона, Мао Дзедонґа, королеви Елисавети, Джімі Картера, Ґолди Меїр, Албетра Айнштайна, Мугамеда Алі, Елвіса Преслі, Джона Ленона, Владіміра Леніна та безліч інших акторів, політиків, відомих мистців та знайомих друзів.

Е. Варгол знаний продуцент власних найдовше триваючих фільмів. У кінотеатрах вони появилися вже у 1964 році. Перший ''Спання'', позначений існуючим сучасним модернізмом та експерименталізмом і триває понад вісім годин. Всіма фільмами,  а їх можна нарахувати біля двадцяти під назвами: Поцілунок, Різання волося, Лігво, Крісло водія, Мужчина на місяці та інші, Варгол звернув на себе увагу багатьох критиків та викликав у них стурбовану реакцію. На думку автора, все це стало для нього позитивним явищем, бо задум бути постійно екцентричним поміж представниками і творцями нової культури, не тільки для жителів Ню-Йорку, але й усієї Америки, ним зреалізовано.

Після наглої і фатальної смерті ''короля ПОП-АРТУ'' в США, відбулися ретроспективні виставки його робіт та покази фільмів. Високохудожнього рівня твори Варголи знайшли своє місце у найкращих галеріях світу і попали головними предметами до аукціонерних підприємств ''Сотбі'' і ''Крісті''. Продажні картини та персональні вжиткові об'єкти мистця сягали величезні грошові суми. Для десятьденного аукціону в ''Сотбі'', який тривав від 23 квітня до 3 травня 1988 р., біля 30 осіб працювало кілька місяців над каталогом, шо помістив біля 10.000 предметів. До нього ввійшло 210 наручних браслет, 1,659 гончарно-череп'яних посуд та майже 200 глечиків для тістечок та печива. Овальний стіл продано за 79.750 долярів а з їдальні буфетний мебель закуплено сумою 104.500 долярів. Також приватна колекція абстрактних картин сучасних мистців, Твомблі, Ліхтенштайна й інших, принесла 2.8 мільйона долярів. Стан загальної суми, після завершення аукціону, був майже 26 мільйонів долярів. У цьому ж році завершено угоду продажі хати Варголи між продавцем і купцем ціною 6 мільйонів долярів. До цього ж треба додати, шо приблизно на сто мільйоновій сумі грошей спадкоємства, створено найбагатшу досі в Америці одиноким художником, Фундацію мистецтва імені Енді Варголи. Її головою, на підставі легального заповіту мистця коротко перед смертю, призначено екзекутора Фреда Гюса. Цей самий виконавець волі мистця з іншими членами Фундації, відкриваючи  одну із зовсім незапомітих шуфляд невеликої скрині, несподівано натрапили на сховище, в якому знайдено золоті годинники, ювелірні вироби, дорогоцінні камені, діяманти, смарагди, сапфіри, золоті перстені та інші якісні предмети. Всі вони, з аукціону в грудні 1988 р., додатково принесли 1.640.000 тисяч долярів.

Загадковість ''підносити себе до небес'', еґоїзм бути славним, комплекс вищевартости, магічна чародійність впливати на людей, схоластика і містика ідей, алхімія його теорій, винахідливість та успіхи у виготовленні фарб, реалізація нереального у реальне, магнетизм притягати до себе і творити рух навколо себе, віра в культ своєї особи, хист говорити про себе засобами універсальної мови-це частина характерних прикмет, якими Енді Варгол керувався, і дали йому змогу зійти зіркою світової слави.