Цікаві факти

Іван Нечуй-Левицький (1838-1918) – видатний український письменник, що народився у містечку Стеблеві на Київщині, свого часу побував у Щавниці Вижній та в останньому українському селі Шляхтова на Лемківщинні. Про цю його подорож читай “Аннали Світової Федерації Лемків” ч.1, 1974.

Ілларіон Свєнціцький (1876-1956) – український філолог, музеєзнавець і мистецтвознавець та директор Національного музею у Львові (1905-1939), у пошуках за новими експонатами до цього музею побував у найдальшому західньому лемківському селі Шляхтова.

До наукового і літературного обігу назву ЛЕМКИ запровадив мовознавець Осип (Йосип) Левивцький (1801-1860) у 1836 році. Він був грекокатолицький священник, письменник, публіцист та професор богословія в Перемишлі (1848-1853) і автор граматики української мови. (Grammatik der ruthenischen oder kleinrussischen Sprache, 1834).

У 1914-му році в українських селах і містах Західньої України лунали пісні стрілецьких відділів Українських Січових Стрільців (УСС), які вишколювалися на те, щоб іти визволяти рідну Україну з московських кайдан. Крім таких пісень, як “Не пора, не пора, не пора…”, “Їхав стрілець на війноньку…”, “Слава, слава, отамане…” та інших, стрільці співали лемківську пісню “Як мі прийшла картка на руковать…”.

З-поміж визначних священиків, що працювали на різних парохіях і по селах Лемківщини, особливо вирізнявся отець Михаїл Криницький, котрий на основі достовірних історичних документів, яких збіркою старанно займався, доказав польському історикові – професорові Варшавського університету В. А. Мацієвському, що ЛЕМКИ не є ніякими колоністами-осадниками, але автохтонами на своїх землях. Свої праці надрукував у збірнику “Історічиськоє состояніє наместнічества Мушинскаго”, Відень, 1853р.

У фондах Львівської Наукової Бібліотеки імені Василя Стефаника зберігається гравюра на металі, що має назву “Облога Львова козаками і татарами 1648 року”. Її автор львівський гравер Казимир Андрій Недбалович. У центрі твору – панорама Львова з заходу. Зображено міські будівлі – дзвіницю Корнятка, вежі ратуші, вежі Єзуїтського та Бернардинського костьолів і катедрального собору, а над ними бачимо патрона Львова святого Яна з Дуклі, який з’явився в хмарах над обложеним містом і врятував його. Ян з Дуклі – алегорична постать. (Jozefowicz J. T. Krotkie zebranie zyciа welebnego Jana z Dukli. Lwow, 1702).

Філярет Михайлович Колесса (17 липня 1871-3 березня 1947) - музикознавець, фолкльорист, етнограф і композитор, у 1911-1913 роках здійснив три експедиції на Лемківщину. Побував у таких селах: Риманів, Дошно, Чистогорб, Висова, Ганчова, Квятонь, Маластів, Патна, Ропиця Руська, Устє Руське, Брунари, Ставіша, Андріївка і Поворозник. У тих селах записав 544 пісень, на підставі яких, 1929 року появився збірних під назвою “Народні пісні Галицької Лемківщини”.

З 15 червня 1956 року у Варшаві почала виходите щотижнива газета “Наше Слово”, яка друкується до сьогодні. 24-го червня 1957 року газета вийшла з додатком “Лемківсье слово”, який у липні у 1964 року перейменований на “Лемківську сторінку”.

Тижнева газета “Нове життя” заснована 11-го серпня 1951 року в Пряшеві, Чехословаччина.

22-го лютого 1814 року народився Оскар Кольберґ – польський етнограф і фолкльорист, автор праць “Русь Карпацька”, “Саноцько-Кроснєнське житіє” та інші.

Тереторія теперішної Лемківщини у 9-му столітті належала до складу Великоморавської держави. У 992-993 роках цей край був приєднанний до Київської Русі, а від 12-го століття входив до складу Галицького, потім Галицько-Волинцького князівства. Близько середини 14-го століття південна частина Лемківщини була завойована Мадярщиною а північна – Польщею. Від 1772-го до 1918-го років Лемівщина належала до Австрії. Після першої світової війни південна частина увійшла до складу Чехословаччини, північна до Польщі. Така ж сама ситуація склалася і після другої світової війни. Всіх лемків, включаючи на еміграції, за декотрими даними, нараховується близько одного мільйона.

Із середини 19-го століття походить гравюра Г. Гофмана під назвою “ЛЕМКИ”.

Жителька лемківського села Поворозник, що находиться поблизу мальовничого курортного містечка Криниця, Євдокія Дровняк, 21-го травня 1895 року народила сина і дала йому ім’я Никифор. Хоч був глухо-німий, життєва доля обдарувала його талантом маляра. І дійсно, наполегливою працею, малюючи усе те, що бачив, що відчував своїм серцем, він став визначним і славним малярем. Багато джерельних матеріалів про нього зібрав П. Лопата, які поміщано у ж. Лемківщина Село Берест належить до Грибівського деканату як одне з найстарших сіл на Лемківщині. Перша згадка про оселю існує з 1368 року. В селі збудовано церкву святих Косьми і Дем’яна за часів отця Йосифа Гойнацького, який був там парохом від 1831-го до 1855-го року. Село відзначалося тим, що в ньому була одноклясна двомовна школа та читальна “Просвіта”.

Під час першої світової війни у 1914-му році австрійскі війська дощенту спалили села Тиханю і Жидівське. У селі Тиханя лишилася лиш дерев’яна церква св. отця Николая.

Першу джерельну історичну згадку про місто Сянік (Санок) містить Галицько-Волинський літопис з 1150 року. Це означає, що місто вже існувало на початку 12-го століття під час розгрому половців 1103-го року княжими військами Святополка Ізяславича.

Отець Стефан Ядловський – парох у Полянах Суровичних на Лемківщині опрацював багато матеріалів, таких як парохіяльних метрик, актів і хронік із всіх греко-католицьких парохій і тому подібних, на основі котрих було надруковано окремою книжкою Шиматизм греко-католицького духовенства апостольської адміністрації Лемківщини у Львові 1936 року.

Через те, що польський клер змушував місцевих людей греко-католиків у селі Тилич переходити на римо-католицизм, почалася велика суперечка. Оскільки перші не були згідні, то польський єпископ Задзік своїм Декретом від 20-го серпня 1636 року зліквідував греко-католицьку парафію. Саму церкву і церковні маєтки віддав латинській парафії. Аж 1738-го року в селі була відновлена греко-католицька віра. Того ж самого року почалась будова нової дерев’яної церкви святих Косьми і Дем’яна.

На одній подорожі по карпатських горах під час лютої зими в січні 1911-го року загинув Володимир Пеленський, що 1898-99 навчався у Краківській Академії Мистецтв. Весною, лемки села Мощанець, Сяніцького повіту, коли вийшли орати поле, знайшли його тіло і поховали біля церкви на місцевому цвинтарі.

29-го жовтня 1933-го року в селі Лукавиця, Ліського повіту, відбулося зібрання в домівці читальні “Просвіта”. На ньому всі присутні почули реферати, які виголосили отець декан Стеранка Александер та Осип Ангелович про голод і страхіття большевицького терору в Україні. Опісля написано Протокол жалібного засідання членів читальні “Просвіта” й ухвалено слідуючі резолюції: 1. Протестуємо перед цілим культурним світом проти большевицького терору, який має на ціли знищити фізично Український Народ. 2. Протистуємо проти боротьби, яку види большевизм з вірою і релігією українських мас…

Перше число газети “Наш Лемко” появилося 1-го січня 1934 року у Львові. Редакторами цього видання були Іван Тиктор, як рівно ж і видавцем, а також Петро Смереканич та Юліян Тарнович.

У листопаді 2008-го року славетне тріо сестер – лемкинь Байко – Марію, Даниїлу та Ніну було нагороджено високою державною відзнакою – Орденом княгині Ольги за особливий вклад у розвиток української культури співу.

Від 18-го серпня 1968-го року почав діяти Музей Лемківської культури в селі Зиндранова, збіркою якого довгі роки займався Федір Ґоч з його родиною.